Закарпатська мережа Район.in.ua: хто тут працює та чим займається

6 червня журналісти відзначають свою незламну відданість правді та свободі слова. 

Цього дня ми хочемо познайомити наших читачів із працівниками Закарпатської мережі Район.in.ua

Діані Костюк 23 роки. 

У сфері журналістики працює п'ятий рік, каже, що домівкою стало інформаційне агентство Район.in.ua. Спершу була репортеркою, працювала на сайті Район.Луцьк. 

«Далі потрапила до, вважаю, свого сайту-альма-матер Бізнес.Район, де багато чого навчилася та підтягнула свої навички. Перехід на Закарпатську мережу рік тому для мене був несподіванкою, з якою мені було важко справитися емоційно. Специфіка роботи була зовсім іншою, проте я ніколи не сумнівалася у своїх силах», – розповідає дівчина.

Ділиться, що найважче було напрацювати мережу контактів та джерел та взагалі влитися у тематику та специфіку регіону.

«Пройшов рік, на жаль, я живу в Луцьку і працюю дистанційно, але Закарпаття стало рідним. Я знаю про нього уже більше, ніж про рідне місто, познайомилася із громадами та людьми», – ділиться Діана.

Каже, що найбільше у роботі любить віднаходити цікаві теми та спілкуватися. Не всі люди готові йти на контакт, але більшість дуже щирі, завжди готові надати інформацію, розповісти про свій бізнес чи справу. Те, що працює дистанційно, не заважає бачити картину, відображену в регіоні. Завжди можна знайти контакти людей і поспілкуватися телефоном.

Особливістю роботи на Закарпатті вважає те, що тут є багато цікавих людей, ініціатив, заходів, про які хочеться розповісти на загал. 

«Я люблю знайомити нашу широку аудиторію з маленькими історіями, які варті великої уваги. Так приємно, що майже завжди після розмови люди запрошують до себе і кажуть обов'язково їх відвідати, якщо буду на місці», – каже журналістка.

Щодо матеріалів, які створила новинарка, то найуспішнішою вважає статтю «Нашестя змій на Закарпатті: які вони та як вберегтися» про ситуацію із плазунами, яка набрала рекордні 164 728 переглядів! 

«Не можу виокремити щось із напрацювання, тому що мені цікава кожна тема, за яку беруся і намагаюся її висвітлити максимально обширно», – каже вона.

Розповідає, що після роботи любить проводити час із друзями, читати книги та цікавитися психологією.

«Найліпше допомагає зняти стрес моя чудова компанія і час, проведений разом за розмовами», – каже Діана.

Ірині Грабко 39 років 

У журналістиці вже близько 12 років. У юні роки працювала на місцевих телеканалах, а коли вийшла заміж і народила дитину, окрім того, доглядала за хворим батьком, то почала шукати свою дистанційну роботу мрії.

«Побачила в інтернеті оголошення про пошук журналістів гіперлокального інтернет-видання Район.іn.ua саме на Закарпатті, точніше у Мукачеві, де я проживаю. Тож вирішила спробувати! Пройшла співбесіду, написала текст для проби і понеслося! Мій робочий день – пошук цікавих тем для наших читачів та моніторинг соцільних мереж. Бо, як показує практика, історії з життя найбільше подобаються людям», – розповідає жінка.

Виділити якийсь матеріал, над яким вона працювала, досить складно, адже за час роботи журналісткою багато написала. Розповідає, що любить писати про цікавих особистостей, автентичні цікавинки та родзинки Закарпатського краю. А от найважче Ірині завжди давалися матеріали про втрати близьких людей, ДТП та усе, що з цим пов'язане. 

«Аби знати стрес мені достатньо піти погуляти з собакою і десь годинки дві ні з ким не розмовляти!», – ділиться жінка.

Каже, що журналістика на Закарпатті особлива тим, що працювати тут одне задоволення. Дуже багато цікавих людей, традицій, місць, про які можна написати.

«На Закарпатті моє улюблене місце – ліс!  Пікнік, похід по гриби, або просто прогулянка – усе це приносить велике задоволення», – ділиться Ірина Грабко.

Анатолію Молнару 31 рік

У журналістиці вже четвертий рік. Потрапив у закарпатську мережу в 2020 році, коли почав працювати на Район.Свалява.

Про свій робочий день розповідає так:

«Відкриваю стрічку. Шукаю, що нового і цікавого відбулося за минулу добу, або відбуватиметься найближчим часом. Далі, якщо є подія, беру фотоапарат і вирушаю на зйомку. Далі – монтаж і паралельний моніторинг стрічки, щоб не пропустити щось важливе. Найбільше подобається відвідувати цікаві події, концерти тапоказувати аудиторії все як є, з перших вуст», – каже журналіст.

Найулюбленішим матеріалом Анатолій називає інтерв'ю з українським артистом ДІЛЕЮ (ексучасником гурту ТНМК). 

«Особисто для мене це важливий матеріал, адже я виріс на його піснях і музиці, тож для мене великою радістю було зустрітися з «кумиром» дитинства і дізнатися про український шоу-біз зсередини», – додає журналіст.

Розповідає, що для розслаблення він слухає музику та проводить час із дружиною і донечкою.

Серед хобі – музика та відеозйомка. Періодично створює власні композиції та знімає відеокліпи, як для себе, так і для інших виконавців.

«Потрібно вміти знаходити підхід до людей. На Закарпатті  багато специфічних людей, особливо в маленьких містах, які бачать у журналістах «брехачів» чи «продажну пресу». Загалом це, певно, проблематика містечок з невеликим населенням, адже там не звикли до того, що журналістика – це нормальне явище і воно не несе ніякої загрози населенню», – ділиться Анатолій Молнар.

На Закарпатті улюбленими місцями чоловіка є Боздоський парк в Ужгороді, озеро Синевир. 

Ольга Магас у журналістиці з 2009 року, майже від закінчення університету

Журналістикою марила ще у школі, власне, тоді й були перші публікації в місцевих газетах. Протягом всіх цих років працювала у різних виданнях, як друкованих, так і онлайн. Останні дев’ять років працює в холдингу «CID Media Group», де свого часу пройшла ступені від журналістки до редакторки. До червня минулого очолювала видання «Таблоїд Волині», але з 2020 року долучилася до сім’ї «районівців».

Свого часу також відкривала Район.Моршин, а зараз я очолюю Закарпатську мережу Район.in.ua. Сюди входять сайти Район.Свалява, Район.Мукачево, Район.Ужгород, Район.Хуст, Район.Рахів, Район.Тячів та Район.Берегове.

«В мережі зараз працюють класні журналісти, кожному з яких хочу дуже подякувати, бо вони щодня докладають багато зусиль, щоб мешканці різних локальних місцин отримували свіжі новини.

Потрапивши на Закарпаття, спершу було важко і незвично, бо і аудиторія дещо відрізняється від волинської, і темп роботи був інший. Коли після років праці в розважальному виданні мені запропонували взятися за розширення наших «володінь», взялася з інтересом, бо це був своєрідний виклик. Однак зараз роботою задоволена.

Особлива любов – то Район.Свалява, звісно. За час нашої роботи ми розповіли про багатьох цікавих людей Свалявщини, а їх тут дуже багато. І ще про більше хочеться розповідати. Попри те, що містечко невелике, тут круто розвивається мистецтво та  література. Є багато підприємців як малих, так і великих, які, попри нелегкий час, розвиваються і роблять громаді гарне ім’я. З початком війни тут налагодився крутий волонтерський рух, який робить просто дива, щоб допомагати нашим воїнам. Одним словом, тем для роботи є безмежна кількість», – ділиться Ольга.

Найулюбленіших матеріалів як таких немає. Дуже припала до душі розмова з Вірою Василівною Дьолог – мешканкою Голубиного, яка прожила нелегке життя, але сповнена оптимізму та має чудове почуття гумору. Також дуже вразили юні волонтерки, з якими журналістка розмовляла наприкінці минулого року – дівчатка не лише роблять добру справу, а й розмірковують такими мудрими думками, що не кожному дорослому таке вдається.  

«Та кожен матеріал – то як відкриваєш скриньку з сюрпризом. Ніколи не знаєш, що з неї вирине. Інколи сприймаєш людину по-одному, а під час спілкування перед тобою розкривається зовсім інша особистість.

У Сваляві живе багато дуже хороших людей, про яких варто розповідати. Це і вчителі, і лікарі, і продавці... Окремо стоять розповіді про загиблих героїв. Ми зробили багато інтерв’ю з рідними полеглих воїнів. Це різні сім’ї, об’єднані спільним болем. І, вважаю, це наш обов’язок закарбувати в історії краї всі імена героїв, розповісти про них, про їхнє життя, бо ці спогади – це і є історія краю та країни», – каже редакторка.

Ольга зізнається, що поза журналістикою насправді має дуже мало часу. Якщо вдається викроїти трохи, то бере дітей і кудись їде. Каже, що Закарпаття – дуже гарне і цікаве, тож дітям потрібно показувати його красу наочно. Хоче побувати у Джублику, бо чула, що там особливе місце.  

«Якщо ж є хвилька в будні дні, то малюю, читаю, зараз хочу повернутися до вишивання, бо цим займалась моя бабуся, яка відійшла у засвіти трошки більш ніж рік тому. Прагну відновити її працю, але тепер хочу вивчити закарпатські мотиви», – ділиться жінка.